Зміст
Затребуваність автора та його роботи на міжнародній арені визначається за допомогою індексу цитованості. Такий «лакмусовий папір» служить індикатором попиту та якості, актуальності та перспективності. Сама по собі опублікована наукова праця – це проба пера. Якщо є до неї інтерес, тобто матеріал цитується, можна говорити про якість.
Різниця між індексом цитування і цитованості
Ці поняття часто ототожнюють, що є грубою помилкою. Індекс цитування – це відомі Scopus, WoS та інші наукометричні бази як головне ресурсне джерело інформації. Індекс цитування – це кількісний наукометричний показник. Тобто, в першому випадку, значення, в другому – кількість.
Цитування розраховане на такі аспекти:
- аналітику,
- обробку бібліографічних даних,
- оцінку затребуваності, популярності,
- значущість, охоплення.
Наприклад, є конкретна опублікована стаття. Індекс цитування показує, які роботи публікація цитує сама та в яких наукових працях вона згадується. Є один аспект – самоцитування та матеріали співавторства не враховуються.
Індекс цитованості – це числа, цифри, фактаж. Він дозволяє встановити, скільки цитат зроблено за певний період часу, яка динаміка затребуваності конкретного вченого. Інакше кажучи – це статистика.
Складові високого рівня цитування: якісний матеріал, правильне оформлення, грамотна іноземна мова, вдалий вибір журналу, використання перевірених даних.
Значення індексу Хірша
H-індекс – найпопулярніший, універсальний і точний індекс цитованості. Він використовується багатьма майданчиками по всьому світу і є максимально точним (наскільки це можливо) відображенням продуктивності та затребуваності. З його допомогою можна розрахувати будь-яку кількість публікацій, у тому числі за критерієм комплексу статей, виходячи з конкретних періодичних видань або орієнтуючись на окремих авторів. Показник відображає дані за конкретний проміжок часу, найчастіше три роки.
Приклад розрахунку. Автором опубліковано 5 статей. Перша процитована 5 разів, друга 4 рази, третя 3 рази. Враховуючи дані за першою та другою статтею, автор має дві публікації з не менш ніж чотирма цитуваннями. Третя стаття 3 цитування, тобто вже три статті з мінімум трьома цитуваннями кожна. Значить, індекс Хірша цього автора дорівнює 3.
Значення імпакт-фактора
Імпакт-фактор – найбільш затребуваний та ефективний показник оцінки журналу за критеріями його авторитетності та популярності. За допомогою імпакт-факторів проводиться порівняння характеристик та виводиться об’єктивне, усереднене значення.
Формула розрахунку дуже проста:
Імпакт-фактор = С. цит./С. заг.
де С. цит.– сукупна кількість статей, процитованих у цьому журналі за певний проміжок часу; С. заг. – сукупна кількість усіх статей, опублікованих у виданні за цей самий проміжок часу.
Величину імпакт-фактора безпосередньо визначає область дослідження. Постійні значення з багатьох напрямків відсутні. Наприклад, математичні та гуманітарні періодичні видання у більшості випадків поступаються медичним журналам за статистичними даними. Імпакт-фактор – один з головних критеріїв при виборі журналу для публікації. Показник відрізняється простотою та зрозумілістю. Інформація про нього – публічна. Кількість журналів для обчислення показника вже сягнула 8000 найменувань, що є рекордом.
Поняття та значення самоцитування
Науковий формат роботи допускає самоцитування. Це вставка автором у дослідження фрагментів власних опублікованих наукових праць. Це прямий шлях штучного підвищення індексу цитованості, що використовується щодо конкретної наукометричної бази даних. Іншими словами, якщо вже, наприклад, у журналі Scopus раніше опубліковані статті автора, навіщо добру пропадати. Можна ж послатися на себе. При цьому є чіткі обмеження щодо використання такого інструменту. Загальна кількість сторінок для самоцитування в монографії чи статті – не більше 30%.
Самоцитування доречне, якщо нова праця доповнює, розширює, продовжує попередню, відкриває нові факти та аспекти. При цьому якщо не оформляти цитати і робити посилання – виходить самоплагіат. Це дуже негативне явище для автора.
Поряд з терміном, що розглядається, є його похідна – перехресне самоцитування. Суть його наступна. Авторські колективи або вчені, що співпрацюють, взаємно обмінюються інформацією та даними. Тобто роблять один одному корисну послугу, тим самим покращуючи свій науковий контент та підвищуючи рівень цитованості.
6 причин низької цитованості
Не завжди справа в якості матеріалу, хоча і це теж має значення. Причини низького цитування можуть бути найрізноманітнішими.
- Now name автор
Нікому не відомі автори «без роду, без племені», тобто без звань, ступенів, авторитету у світі вчених, мало кому цікаві у світовому співтоваристві. Чи то річ – імениті професори та академіки, які давно заявили про себе. Зустрічають по одягу. Тому авторам без статусу можна розглянути варіант співавторства з авторитетними вченими та підвищити інтерес до статті.
2. Застаріла стаття або тема, яка випередила час
Матеріал повинен бути актуальним і цікавим широкому колу, як мінімум, вчених. Тому важлива своєчасність та доречність публікації. Можна як завгодно ідеально описати умовний відеомагнітофон, але автори про гнучкі смартфони не цитуватимуть такий контент. Приклад незграбний, але наочний. Також публіка ще може бути не готовою до інформації майбутнього.
3. Нечіткі висновки
Абстрактність висновків, розмитість результатів, нечіткість висновків, загальні формулювання, зайва вода в тексті викликають сумніви в науковості та корисності дослідження. Як відомо, сумнівні джерела намагаються не цитувати та не посилатися на них. Значить, автоматично зменшується значення індексу цитованості.
4. Відсутність авторської культури та етики
Безпідставне ігнорування праць колег і відсутність посилань на них ознака низької культури та порушення професійної етики. За принципом «так не діставайся ж нікому» автори часто обмежуються посиланнями лише на іноземні джерела, не розуміючи, що шкодять собі. Такі роботи без посилань на співвітчизників мають дуже низьку цитованість.
5. Прикладні публікації
Є чиста статистика: фундаментальні наукові статті цитуються в кілька разів частіше, ніж наукові роботи прикладного характеру. Така тенденція фіксується вже багато років, тому її краще не ігнорувати.
6. Збої програмного забезпечення
Багато індексів цитування, тобто наукометричні бази, роз’єднано та різнорідно підходять до транслітерації. Це зумовлює безліч помилок під час пошуку потрібного автора. Співзвучні назви установ, видань чи даних автора можуть викликати плутанину. Так, наприклад, Scopus «грішить» суттєвими пробілами в алгоритмі транслітерації кирилиці на латиницю.
Залишилися питання? У компанії “Аспірантура” ви знайдете на них відповіді.
Залишились питання?
Залиште ваш відгук 
