Самоцитування та самоплагіат у статтях та дисертації

29
Время чтения: 3 минуты

Зміст

Наукова спільнота у всьому світі бореться з проблемою самоцитування. Чому проблема? Тому що навіть найкраще явище у разі зловживання набуває інших форм. Так і з посиланням на власні роботи – її стало дуже багато. За цим стоїть, зокрема, і прагнення підвищити цитованість та авторитетність власних робіт. Є й інший бік медалі – позитивний.

 

У чому відмінності самоцитування та цитування?

 

У цих двох понять подібні функції – посилання до контенту, який корисний, цікавий і важливий у контексті конкретного дослідження. Основна відмінність зводиться до автора джерела інформації, на яке посилається вчений.

 

У разі самоцитування – це він сам, його раніше опубліковані наукові статті та інші публікації, а також матеріали, опубліковані у співавторстві. Цитування відображає думки та переконання інших дослідників. І в першому, і в другому випадку проводиться аналіз наявної теорії, досвіду й напрацювань та встановлюються паралелі, уточнення, аргументація поточного дослідження. Цитування, як правило, має на увазі, більш глибоке опрацювання матеріалу, ніж самоцитування.

 

Завжди є ліміт цитування та самоцитування – сукупно не може перевищувати 25% всього обсягу матеріалу. При цьому допустимий плагіат – трохи більше 5%. Дотримуватися таких марок можна, використовуючи актуальні стандарти та вимоги ДСТУ до оформлення.

У науковій роботі не має бути жодного цитування, яке не зазначено у джерелах літератури, і навпаки, не можна в бібліографічному списку вказувати джерела, зокрема й власні роботи, куди автор не посилається у тексті.

У чому проблема самоцитування?

 

Світова наукова спільнота актуалізує проблему самоцитування. Це не дає науці розвиватися. Причин кілька:

  • відсутність об’єктивності;
  • однобокість дослідження;
  • штучне підвищення цитованості своїх робіт;
  • порушення професійної етики;
  • нівелювання зусиль колег-науковців, які присвятили себе дослідженню такої теми;
  • відсутність всебічності, повноти дослідження;
  • порушення вимог щодо повноцінного опрацювання матеріалу на тему.

Проблема самоцитування – у її надмірності. Таким інструментом можуть відверто зловживати. По-перше, так збільшується обсяг роботи, по-друге – виконуються вимоги та рекомендації щодо кількості джерел та цитувань, по-третє – спрощується завдання автора з дослідження.

 

Лобіювання власних інтересів як численних самоцитувань загалом ставить під загрозу корисність і науковість отриманих результатів. Однобічний розгляд питання з опорою тільки на одну точку зору, у тому числі власну – це проблема, яка ставить під загрозу достовірність та об’єктивність, і, як наслідок, перспективність та практичну значимість.

 

Чому використовується самоцитування?

 

Є три основні причини використання самоцитування:

  • відсутність достатньої інформації на тему, вибір напряму дослідження, в яке ще ніхто не заглиблювався, нова, актуальна та неопрацьована тема;
  • прагнення підвищити цитованість власних раніше опублікованих робіт, збільшити позиції рейтингу, підвищити індекс Хірша, посилити власну авторитетність та значимість;
  • ігнорування напрацювань інших авторів, порушення правил професійної та наукової етики, небажання заглиблюватися у питання та його об’єктивне дослідження, що фактично дорівнює непрофесіоналізму.

 

Самоцитування має кілька форм реалізації. Одна з найпоширеніших – парафраз. Це поверхневе перефразування своїх робіт без внесення новизни думки та актуальних аспектів. Ще більш агресивна форма – точне копіювання тексту під первинною чи зміненою назвою, не обрамлене лапками та виносками. Це прямий приклад самоплагіату, який суттєво погіршує якість роботи або унеможливлює проходження перевірки по Антиплагіату.

Перевірка систем Антиплагіат бачить тільки лапки і лише їх за наявності не враховує фрагменти. Навіть якщо буде всередині текстове посилання і виноска внизу, але без лапок – результатом стане вказівка ​​на фрагмент не унікальності.

Коли можна виправдати самоцитування?

 

Насправді досить багато ситуацій, коли самоцитування вважається добром, а не тягне лише шкідливий ефект. Самоцитування має бути:

  • доречно використано, у контексті досліджуваної теми та актуально для конкретного фрагмента тексту;
  • інструментом, який покращує матеріал, робить його кориснішим, цікавішим, науковим;
  • продовженням дослідження, опублікованого раніше в інших роботах автора;
  • джерелом унікальної інформації, яку раніше ніхто не розкривав так масштабно та повноцінно;
  • не ґрунтується на виключно матеріальній складовій як прагненні автора отримати вигоди та популярність своїх опублікованих праць.

 

Виправдати самоцитування можна, якщо без нього дослідження втрачає якість та корисність, й інших гідних альтернативних варіантів немає. Часто самоцитування використовується в контексті теоретичного матеріалу та фундаментальної науки у матеріалі, який більше націлений на експериментальну та практичну частину дослідження питання.

 

Часто автор готує ряд статей на одну й ту саму тему, що продовжується, або наступний матеріал стає логічним продовженням попереднього. У цьому випадку можна говорити про доречність та логічність самоцитування, оскільки попередні роботи автора – фундамент його поточної позиції та напрацювань.

 

Чому проблема самоцитування є актуальною для дисертацій?

 

Самоцитування поширене під час написання дисертацій з кількох причин. Насамперед здобувачі ступенів доктора філософії та доктора наук мають опублікувати наукові статті, у тому числі у міжнародних виданнях, що рецензуються WoS та Scopus. Враховуючи якість та рівень авторитетності таких матеріалів, їх можна і потрібно використати. Не кожен день з’являється можливість послатися на свою статтю в Scopus. Тим більше, різноманітність джерел у дисертації вітається.

 

Крім того, захист дисертації передбачає, що здобувач доводить свою спроможність та досягнення відповідного рівня. Самоцитування може розцінюватися як відображення професійного зростання автора дисертації, його повноцінне занурення у питання та захопленість темою. Це прояв старанності та компетентності. Разом з тим, до дисертацій висуваються досить суворі вимоги. Часто автори використовують самоцитування як штучний спосіб збільшення обсягу матеріалу. Так можна «накидати» зайві пару аркушів, не докладаючи особливих зусиль.

Для дисертацій у нашій країні є актуальною проблема самоцитування. Але вона проявляється не в самому факті, а у зловживанні та створенні ефекту too much.

Молоді вчені “грішать” створенням інформаційного шуму. Одним із прикладів такого шуму є самоцитування. Компанія «Аспірантура» допоможе написати дисертацію, яка стане еталоном якості та доречності без заборонених прийомів.

Залиште ваш відгук

71 + 2 =